Схиляли голови та ставали на коліна: сотні людей прощалися з Героєм України- багато квітів та сліз. фото

21 травня Калинівщина попрощалася з Олександром Гончаруком – воїном, який загинув захищаючи рідну землю від російської навали.Тіло Олександра відспівали у церкві Миколая Чудотворця у Калинівці, а свій останній спочинок воїн знайшов у Новій Греблі, біля могили своєї матері.До війни Олександр працював в ІТ-галузі, займався спортом, подорожував, підтримував українські традиції, дбав про екологію, а отже мав багато друзів та однодумців. Чимало з них приїхали на Калинівщину, щоб віддати шану своєму другові, колезі, захиснику України.

Із дописів побратимів Олександра в соціальних мережах стало відомо, якими були останні хвилини життя воїна: «Пишу це усім, кому Саня був небайдужий. Вчора наш з ним взвод потрапив під обстріл після того, як ми відбили напад ворога на позиції, Олександр (як наш бойовий медик) врятував вісім життів і евакуював важкопораненого молодого хлопця, корегував усіма і подбав, щоб усі вони вибралися. Прямо перед зоною евакуації він ставив турнікет своєму побратиму після прильоту ворожої міни, а наступна міна забрала життя Сашка. Я хочу, щоб усі запам’ятали Саню, як героя і людину, котра до останнього робила усе заради спасіння інших».

Я хочу, щоб усі запам’ятали Саню, як героя і людину, котра до останнього робила усе заради спасіння іншихСотні людей проводжали Олександра Гончарука в останню путь. Вздовж дороги, по якій рухалася скорботна процесія, люди припиняли роботу, схиляли голови, ставали на коліна.

Саша добре знав історію своєї держави і добре знав, що таке московська орда. Це вбивці, а тому він стіною став проти цієї повзучої орди. Він захистив усіх нас, наше мирне небо. Вічна йому шана і доземний уклін, – так про Олександра відгукнулася одна із жительок Нової Греблі.-Мій син мав по роботі летіти за кордон, але після московської навали пішов захищати Київ. – каже батько воїна Василь Гончарук. – Він все бідкався, що складно потрапити до Збройних Сил України для тих, хто не служив в армії. Але йому це вдалося і я не міг йому у цьому перечити.

Ось як він відгукнувся про загибель Олександра Гончарука: «Не вкладається в голові, що його нема.Мені потай хотілося бути схожим на нього. Успішний. Самодостатній. Спокійний. І навіть трохи флегматичний. Завзятий мандрівник, він встиг побувати там, куди я лише збирався. Він облаштував затишне мешкання, коли я лише мріяв про це. Патріот не на словах, він мав власні щорічні ритуали та традиції і був прихильником традицій: останні свої писанки розписав у ротації.

У перші дні війни він прийняв рішення добровільно зголоситися до війська. Час від часу ми списувалися: “Бережи себе!”Він зберіг інших. І не зберіг себе.Мені боляче. Його – такого лагідного і сонячного – більше не буде на цій землі. Ми стільки ще не пробігли разом. Не наговорилися…Був добрим другом і справжнім українцем».